До нас звернулася клієнтка, щодо якої здійснювалося примусове виконання виконавчого напису нотаріуса.

Ми подали позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скориставшись правом альтернативної підсудності, передбаченим частиною 12 статті 28 ЦПК України, — за місцем виконання виконавчого напису.

Позиція суду першої інстанції

Суд першої інстанції залишив позов без руху, мотивуючи це тим, що нібито не надано доказів підсудності справи саме цьому суду. Після подання заяви про усунення недоліків із додатковими доказами суд взагалі повернув позов, визнавши його неподаним.

Ми оскаржили ухвалу, оскільки вважали, що вона суперечить як процесуальному закону, так і усталеній практиці Верховного Суду.

Наші аргументи в апеляційній скарзі

Частина 12 статті 28 ЦПК України прямо надає позивачу право звернутися до суду за місцем виконання виконавчого напису, а не лише за місцезнаходженням стягувача.

Стаття 24 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до неї, місцем виконання щодо боржника-фізичної особи є його місце проживання, перебування, місце роботи або місцезнаходження майна. Саме за цими критеріями приватний виконавець приймає виконавчі документи до виконання.

Постанова Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 263/14171/19. Верховний Суд дійшов висновку, що подання позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за місцем проживання боржника відповідає вимогам частини 12 статті 28 ЦПК України та статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 300/3258/20. Верховний Суд додатково наголосив: визначальним при встановленні місця виконання рішення є саме зареєстроване місце проживання боржника, а не адреса приватного виконавця чи місце вчинення окремих виконавчих дій.

Стаття 185 ЦПК України. Окремо ми зазначили, що питання територіальної підсудності не належить до підстав для залишення позовної заяви без руху, визначених цією статтею.

Висновки апеляційного суду

Апеляційний суд повністю погодився з нашими доводами. Суд підтвердив, що:

  • право вибору між загальною та альтернативною підсудністю належить виключно позивачу;
  • місце виконання виконавчого напису визначається відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»;
  • зареєстроване місце проживання боржника є належним критерієм визначення місця виконання;
  • суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву, хоча позивач дотримався вимог процесуального закону.

Результат справи

  • Апеляційну скаргу задоволено.
  • Ухвалу про повернення позову скасовано.
  • Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Практичний висновок

У спорах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач має право самостійно обрати альтернативну підсудність, передбачену частиною 12 статті 28 ЦПК України.

Практика Верховного Суду є сталою: місце виконання виконавчого напису визначається насамперед за зареєстрованим місцем проживання боржника, а право вибору між загальною та альтернативною підсудністю належить виключно позивачу. Саме цей підхід ще раз підтвердив апеляційний суд, скасувавши незаконну ухвалу про повернення позовної заяви.